Володимир Гриненко (літературний псевдонім - Влад Гріньє) - письменник із Вінниці. Має вищу освіту. За останні роки власним коштом підготував і видав 13 книг у різних жанрах: любовна проза, детектив, пригодницька література, наукова фантастика, фентезі та філософська фантастика. Активно бере участь у літературному процесі, де представляє власні твори різних жанрових напрямів. Творчість Влада Гріньє поєднує емоційність, динамічний сюжет і філософське осмислення сучасного життя, орієнтована на широке коло читачів.

Сучасна українська письменниця з Вінниці, яка за фахом є юристкою, проте знайшла своє справжнє покликання в літературі. Вона працює переважно в жанрах Young Adult (молодіжна література), любовного роману та сучасної прози, фокусуючись на темах дорослішання, пошуку власної ідентичності та прийняття себе. Її стиль вирізняється емоційною щирістю, кінематографічною динамікою сюжету та актуальністю піднятих питань. Творчість Катерини часто має терапевтичний ефект для молодих читачів, адже вона не повчає, а веде відвертий діалог про складні життєві виклики. Серед її відомих робіт — збірка «Досить себе ховати» та повість «Паперові літачки», де авторка майстерно досліджує внутрішній світ підлітків та молодих людей, які шукають внутрішню опору в мінливому світі.

Творчій псевдонім Юлія Кан, народилась в Україні, у місті Донецьку. З дитинства цікавилась літературою, історією, відвідувала археологічні розкопки. У 2002 закінчила Донецький Національний Університет за спеціальністю Всесвітня історія, у тому ж році вступила до аспірантури. Деякий час працювала викладачем у школі для обдарованих дітей. Після закінчення аспірантури почала бізнес кар’єру у сфері продажів і дизайну інтер’єрів. У 2003 році переїхала до Києва де отримала освіту MBA. З 2005 по 2011 роки працювала на керівних посадах у продажах та управлінні. З 2011, отримавши маркетингову освіту у Колумбійській бізнес школі і Школі Рів-Рейн, Веве (Швейцарія), обіймає керівні маркетингові посади у міжнародних корпораціях. Вільно володіє 3-ма мовами. Перші літературні спроби зробила ще у дитинстві і юності. Багато самостійно подорожує, має широке коло творчих інтересів.

Євдокія Макаренко народилася в селянській родині. Змалку слухала розповіді бабусі про перевертнів, домових, русалок, родинні перекази та легенди. Вчилася в місцевій школі, де почала робити перші письменницькі кроки. Це були ліричні твори. Деякі з перших проб пера надруковані в районній «Коростишівській газеті» та у збірці «Переказ про повітря» (конкурс «Гранослов» 1995 р.) В 1991 році вступила до Житомирського педагогічного інституту імені І. Я. Франка. З 1996 року працювала вчителем української мови та літератури. На сьогоднішній день проживає в місті Коростишеві, де продовжує писати. Має чоловіка та двох донечок Олександру та Анастасію. У 2019 році взяла участь у Львівському книжковому форуму, де дала ексклюзивне інтерв'ю для видання "Наступ", в якому розповіла про першу видану книгу, присвячену чоловіку — учаснику АТО. У 2020 році взяла участь у Запорізькому літературно-мистецькому фестивалі «Толока 2020»[1]. Крім того, Євдокія Василівна була учасником Покровської толоки в Чернігові. У 2021 році стала активним учасником багатьох книжкових ярмарок та форумів, серед яких Вінницький книжкового форуму «Vinbookfest»[2], Х міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал», Книжковий ярмарок «Book space» (Дніпро), ІІ Брусилівська книжкова толока[3], Книжковий ярмарок «Book Fest» (Вінниця), Львівсий книжковий ярмарок «Форум видавців», Покровська толока (Житомир) тощо. У 2021 році письменниця стала лауреатом літературно-наукового конкурсу ФУВУ ім. Воляників-Швабінських з книгою «Остання покута»[4]. Наступного року майстриню слова було номіновано на премію імені Миколи Гоголя, де члени Комітету відзначили роман «Серце жінки» вартим уваги та прочитання[5]. З повномасштабним вторгненням росії на територію України мисткиня лише підтвердила свою прихильність до Батьківщини і продовжує просувати українську культуру через свої літературні твори. Вона щиро вірить у силу слова і його можливості змінити світ. Євдокія Макаренко активно підтримує українську мову, традицій та цінності, і намагається внести свій вклад у розширення уявлень про Україну у світовому співтоваристві. Особлива увага українській культурній спадщині демонструється в серії романів «Український вовкулака».

Василь Піддубний — доброволець, ветеран, художник, мандрівник і автор книжок. Пише також під псевдонімом Стівен Робертс. Серед його творів — «Піастри, піастри...», «Холодне серце. Повість-казка козацьких часів», «Словник солдатського сленгу своїми словами», «Козацькі байки», «Історії». Він є співавтором збірки «Голос війни. Історії ветеранів», учасником кількох поетичних збірок, а також редактором-упорядником тритомного видання «Слово про війну». У березні 2014 року Василь Піддубний добровольцем пішов захищати Україну. Служив у 10-му окремому мотопіхотному батальйоні «Поліська Січ» кулеметником, а з січня 2015 року — снайпером. Брав участь у бойових діях у складі 30-ї та 72-ї бригад. Нині він — солдат запасу, кулеметник взводу розвідки 4-го Житомирського батальйону. Війна залишила глибокий слід у його пам’яті й творчості. Повернувшись до мирного життя, Василь Піддубний продовжив боротьбу на інформаційному та культурному фронті. Він активно долучився до ветеранського й патріотичного руху, почав писати, упорядковувати тексти інших учасників бойових дій і фіксувати живу мову війни. «Я не проходив строкову службу, але з першою хвилею мобілізації подався добровольцем. Потрапив до 10-го батальйону територіальної оборони Житомирщини. Коли 30-ту бригаду було розбито, наш батальйон відправили прикривати їхній відхід і приймати їх у штабі бригади. Саме тоді я вперше побачив, що таке війна: поранені хлопці, багато стрілянини, стріляли повсюди. Але це не зупиняло. Уже в серпні 2014 року шістнадцятеро з сімдесяти восьми військових нашого батальйону потайки згуртувалися й написали рапорти з вимогою до командира відправити нас у зону бойових дій. Далі я був снайпером, бо одиночними пострілами добре влучав у мішені», — згадує ветеран. У квітні 2016 року Василь Піддубний був демобілізований. Восени того ж року він знову прагнув повернутися на схід, однак через стан здоров’я лікарі не дозволили йому це зробити. Згодом він записався до запасу 4-го батальйону територіальної оборони, підтвердивши готовність у будь-який момент знову стати на захист України зі зброєю в руках. Потяг до літератури Василь Піддубний мав із дитинства. «Ще у другому класі мені казали: ти будеш письменником. Але затягнуло життя-буття: люди часто гублять своє покликання у гонитві за хлібом насущним. Моя душа прагнула писати, малювати, але доводилося заробляти гроші. Та настав час, і я сказав: досить. Вирішив не відкладати свою мрію, бо далі вже нема куди», — розповідає він. Любов до книжок і бажання мати власне видання стали одним із поштовхів до творчості. Повернувшись із війни, Василь зрозумів, що настав час втілювати давню мрію. До того він писав короткі уривки про козаків та їхнє життя, але згодом перейшов до повноцінних книжок. «Книг у мене вісім. Про війну — для всіх. Про піратів — для романтиків. Про козаків — для тих, хто любить Україну. Та для тих, хто любить читати зовні прості, а насправді глибокі твори», — говорить Василь Піддубний. Окреме місце в його діяльності займає тритомна збірка «Слово про війну», у якій свої історії розповіли добровольці, військовослужбовці ЗСУ, бійці добробатів, волонтери, снайпери, санітари, артилеристи та інші учасники російсько-української війни. «Атовці нарешті розповіли правду. Учасники бойових дій об’єдналися, взяли до рук нову для них зброю — і знову пішли в бій. Але цього разу — на літературних теренах. Їм є що сказати. Пережите на війні не забувається, але й не може довго ховатися в глибині душі. І тому вони нарешті розповіли, як там, на війні. Кожен сказав своє слово — “Слово про війну”», — зазначає автор.

Віталій Запека — український письменник, фотохудожник, доброволець, боєць батальйону «Полтава». Народився 13 жовтня 1967 року в Полтаві. Писати почав у 2015 році, коли добровольцем пішов на війну. Згодом повністю перейшов на українську мову і принципово творить саме нею. Творчості Віталія Запеки притаманні тонкий психологізм, іронія, гумор і водночас глибокі філософські роздуми. Його літературний доробок охоплює прозу про війну, сатиричні та антивоєнні романи, інтелектуальну антиутопію, а також книжки для дітей. Серед найвідоміших творів автора — «Цуцик», «Герої, херої та не дуже», «Абсурд», «Полінка», «Бабах на всю голову», «Полінка в країні Дурниць», «Ковбасокрад у Раю». Також у 2018 році вийшов його фотоальбом із розповідями «Батальйон “Полтава”. Роки війни». Із 25 лютого 2022 року Віталій Запека знову перебуває на війні. Під час оборони Новомихайлівки на Донеччині зазнав важкого поранення. Творчість автора відзначена низкою престижних нагород, зокрема літературними преміями імені Ірини Вільде, Якова Гальчевського, Всеволода Нестайка, М. В. Гоголя, а також премією «Воїн світла». Роман «Цуцик» увійшов до довгого списку премії імені Тараса Шевченка.