Народився у с. Кулява( Жовківського району), зростав у рідному селі своєї родини — Межиріччі Сокальського району Львівської області. Середню освіту здобув у школі-інтернаті сусіднього шахтарського міста Соснівка, трудову діяльність розпочав на Червоноградському заводі металоконструкцій Сокальського району, слюсарем, звідки пішов служити до армії.
У 1975—1979 рр. навчався в Київському педінституті іноземних мов (факультет французької мови), рік працював на будовах Тюменщини.
З 1980-го по серпень 1991-го працює кореспондентом, завідувачем сільськогосподарського відділу Деражнянської районної газети Хмельницької області.
1982—1991 рр. навчався і закінчив Київський державний університет ім. Т. Шевченка (факультет журналістики) та аспірантуру. На знак протесту проти публікації в своїй райгазеті матеріалів «гекачепе» звільнився з роботи, з вересня 1991-го працював власним кореспондентом газети Галицької асамблеї «Західна Україна».
З кінця 1980- их активний учасник ТУМ, один з організаторів товариства «Спадщина» на Хмельниччині, з кінця листопада 1988 року співголова Подільського фронту за перебудову у цій області, з березня 1989- го - відповідальний секретар республіканського оргкомітету Установчих Зборів РУХу по Хмельниччині, з грудня цього року - співголова Хмельницької ОО РУХу, у жовтні 1990- го обраний членом проводу НРУ. Після перетворення РУХу в партію повʼязав свою політичну діяльність з Українською республіканською партією, очолив її обласну організацію, увійшов до проводу УРП, в якій працював до її обʼєднання з УНП «Собор».
Був організатором руху проти спорудження полігону ядерних відходів на Хмельниччині, ініціював восени 1990 року відзначення роковин Пилявецької битви та спорудження першого в регіоні символічного Кургану памʼяті жертв Голодомору та комуністичних репресій, ряд інших політичних та патріотично- культурологічних акцій.
У газеті «Західна Україна» та республіканському часописі «Комсомольськое знамя» за сприяння відомого політика Анатолія Лупиноса опублікував матеріали про причетність керівництва КПУ до організації гекачепе, друкував власні кореспонденції про події Придністровʼї та участь в них членів УНА-УНСО, створив культурологічне Товариство ім. Якова Гальчевського, яке діє донині.
У 1992—1994 рр. обіймав посаду заступника голови Деражнянської райдержадміністрації з гуманітарних питань, не залишаючи роботу в газеті «Західна Україна» поза штатом, з осені 1994-го — редактор обласної газети «Час», органу облорганізації УРП, у 1995-му паралельно працював кореспондентом радіо «Свобода».
1997 р. — радник Хмельницького міського голови, з 1998-го головний редактор Хмельницької міської газети «Проскурів». Наприкінці 2017 року перейшов працювати на викладацьку роботу в Хмельницький інститут соціальних технологій університету «Україна», де тривалий час працював за сумісництвом викладачем, завідуючим кафедрою видавничої справи та редагування, на посаді доцента, одержав звання почесного професора. Нині зосередився на творчій роботі в НСПУ та на громадській діяльності.
Автор кількох романів - «Хроніки пересмішника», «Коли засурмить Сьомий ангел», «Daphne mezereum. Смак вовчої ягоди», збірки повістей «Галицька рапсодія», книг есеїстики «Технологія громадянського спротиву», «Щоденник націонала», документально- публіцистичного тематичного чотирикнижжя «Соловецький мартиролог України»- «Соловецький мартиролог Поділля», «Біломорські карби Вінниччини», «Соловецький мартиролог Полісся, «Біломорський мартиролог Кубані», повісті «Соловецький лабіринт. Записки упередженого паломника» та інших.
Підписка на оновлення
Автор: Теленько Богдан
Отримуйте раз на тиждень у Telegram нові книги й е-книги цього автора.
Роман «Міжчасся» – це епічний прозовий наратив, який творить доволі контроверсійну історичну сув’язь минувшини українського народу від доби гетьмана Івана Мазепи аж до сьогодення. Автор зосереджує, свою увагу, насамперед, на драматичних сторінках національно-визвольної боротьби українців тих часів, вивівши на історичну авансцену як відомі постаті, так і ті образи, які створені його уявою, виходячи з контексту та логіки перебігу подій цього міжчасся нашого народу. В центрі уваги твору – драматичні депортаційні віхоли цього відтинку минувшини української нації, яка прагне до свого самоствердження у найдраматичніших випробуваннях, що випадали на її долю.
Зазначимо також, що потрактування перипетій багатьох подій та образів, узагальнених та створених автором у романі, не завжди співпадають з устояними їх оцінками в певних історичних джерелах та з твердженнями окремих дослідників, проте, не сумніваємось, знайдуть відгук у читачів, яких цікавить подібна тематика.
Особливістю літературної та композиційної стилістики твору є його синтетичний жанр з поєднанням художнього письма з публіцистичними вкрапленнями, що увиразнюють композицію та зміст роману.
