Книги автора
69 поезій про кохання
В книзі автор продовжує розвивати тему кохання після попередніх своїх книг "Пісні ніжного волоцюги", "Стрітення"
Там-Туди
Збірку складають кращі твори поета (окремі з них стали популярними піснями), написані упродовж кількох останніх років. Представляються зразки поетових мініатюр. Як-от "Вигнання Адама з раю": Білі мухи, небачено білі у повітрі летять де-не-де... Цей надріз на жіночому тілі до безумства мене доведе. Вперше п'яний, уперше в похміллі, вперше тугу пізнав я свою... Цей надріз на жіночому тілі...я ж не бачив його у раю...
Розрита могила : Пам’яті жертв Великого Терору 1937–1938 років на Вінниччині
Ця книга, її задум та втілення авторами, виникла з самої логіки серії історичних книг про всі населені пункти нашого краю «Моя Вінниччина». В різні періоди жителям Вінниччини приходилось переживати спільні суворі випробування, які торкалися кожного населеного пункту. Особлива сторінка страждань і трагедій — це масові репресії ні в чому невинних людей в 1930‑ті роки, про які довгий час хоч і говорилося загалом, але було мало конкретизовано. Мається на увазі, зокрема, відсутність списків сотень, якщо не багатьох тисяч сімей, котрі були радянською владою розкуркулені і виселені в Сибір, на далеку Північ росії, на Соловки; імен мирних громадян, безжально винищуваних репресивними органами НКВС в 1937–1941 роки, давно визнаних світовою громадськістю як «Вінницька трагедія». І ось редакторами Видавничого Дому «Моя Вінниччина» спершу було підготовлено до друку і видано книгу відомого українського письменника-краєзнавця Богдана Теленька «Біломорські карби Вінниччини. Соловецький мартиролог Поділля» (том 63 серії «Моя Вінниччина»). В ній вперше обнародувано повний список імен жителів нашої області, сім’ями виселених сталінським режимом на Соловки. Групі наших пошуковців якимось чином, можливо, навіть з ризиком для життя, вдалося вивезти в Україну засекречені в спецхранах росії соловецькі документи. Тепер настала черга розшифровки подій, імен жертв та виконавців згаданої «Вінницької трагедії». Вадим Вітковський та Михайло Каменюк, як журналісти, з початку 1990‑х років займалися дослідженням цієї теми, зробили свого часу про це низку публікацій. У своїй книзі вони узагальнюють зроблене як ними, так і іншими дослідниками «Вінницької трагедії 1930‑их», зокрема, нашими земляками, уродженцем Тиврівщини, кандидатом історичних наук з Києва Борисом Грановським, уродженцем Ямпільщини, письменником Павлом Нанієвим, художньо-біографічну книгу якого «Лозинова труна» про цей період історії також видали коштом вінницького обласного бюджету, та інше. У книзі наведено багато інформації з архівів німецької окупаційної влади у Вінниці в роки Другої світової війни, робиться спроба проаналізувати методику кривавих вбивств та психологію їх виконавців, а головне, на її сторінках розпочато обнародування мартирологу жертв моторошних «кривавих жнив», влаштованих розперезаною єжовщиною на Поділлі. Публікуються списки перших сотень робітників, селян, службовців, страчених в застінках комуністичного гестапо і закопаних тут таки, у Вінниці, в безлічі таємних могил. Формування цього списку, а в ньому має бути близько 10 000 імен, книгою розпочато. Автори звертаються до читачів сприяти їм у цьому. І не лише до читачів з Вінниччини. Вони в книзі пишуть: «Звертаємось також до істориків та краєзнавців Київщини, Одещини, Житомирщини, Хмельниччини, Кіровоградщини, Черкащини: люди з ваших країв перебували в страшних 1930‑х роках у вінницьких в’язницях, це засвідчує хоч і неповний, але наявний список жертв, який ми обнародуємо нині. Безумовно, були й інші поки що не встановлені нами в’язні з сусідніх областей. Чекаємо вашої допомоги і повідомлень. Наш патріотичний і громадянський обов’язок встановити імена інших тисяч невідомих замучених у вінницьких застінках «єжовщиною». І може, справді, як пропонує одна із читачок, настане той день, коли на плитах меморіалу пам’яті жертв «Вінницької трагедії 1937–1941 років» будуть вибиті імена усіх мучеників». Такі книги, як згадані праці Б. Теленька, В. Вітковського, М. Каменюка, вносять в задуману видавничу серію «Моя Вінниччина» важливі узагальнюючі штрихи, а загалом підвищують значення серії, як спільної громадсько-патріотичної роботи над впорядкуванням нашої історичної пам’яті.
Григорівка. Красуня, що народилася на морському дні
Ця книга розповідає про історію села Григорівка Могилів-Подільського району, довколишні урочища якого сповнені прадавніх загадок. Зокрема, це стосується відомого археологам і історикам «Григорівського скіфського городища», де в 1950-их роках знайдемо залізоплавильні печі, якими користувалися осідлі тут скіфи. І не тільки це. Як і всі села Наддністрянщини, це село зазнало усіх «радощів» перебування в прикордонній зоні напередодні Другої світової війни, а після неї іншої «утіхи» - занесення в розряд так званих «неперспективних сіл». Разом з тим, воно завжди боролось, жило, творило, вірувало, сподівалося. І, співаючи слова гімну України «Ще не вмерла...», григорівчани твердо переконані, що ще не вмерла Григорівка і не вмре. Книгу писав професійний журналіст і письменник - дитина Григорівки, і це надає розповіді додаткового імпульсу.
Івча: доля, історія, люди.
Ця книга - художньо-публіцистична розповідь про багатовікову історію одного з найдревніших поселень Західного Поділля - село Івча Хмільницького району Вінницької області. Про його родоводи і народні традиції, про талановитих в різних галузях життя його дітей, про химерне перехрещення доль, про правду і кривду, як писав один з обожнювачів і художніх літописців цього села, видатний український письменник Михайло Стельмах. В давні часи село було повністю спалене ординцями, а далі переходило з рук в руки: після розподілу Польщі ним володів князь Безбородько О.А., український дворянин із Глухова, подарувавши село згодом племінниці, графині Клеопатрі Лобановій-Ростовській, найбагатшій нареченій російської імперії, далі серед помітних власників села був всесвітньо відомий хірург Микола Пирогов, одеський купець грек Перікл Родоканакі, дрібні польські шляхтичі. Автор використав значний об’єм документальних, архівних матеріалів, спогади людей, пошуки місцевих краєзнавців та власні багаторічні пошуки й письменницькі спостереження.
Пісні ніжного волоцюги
На початку 1990-их років, в час політичної барикадності значного українського поетичного масиву, Михайло Каменюк усупереч загальній тенденції написав і видав книгу "Птах безодні. 100 поезій про кохання", яка вийшла у Вінниці фантастичним як на поезію накладом - 50 000 примірників. І ось знову 100 Каменюклвих поезій про кохання, що складають своєрідний роман-сповідь, в якому герой переживає усі стадії розвитку сердечного почуття (за розділами це "Пристрасть", "Гріх", "Розсуд", "Спогад", "Жаль")...