Книги автора
Лісниче, село мальовниче. 1280 р.
Лісниче, село мальовниче. 1280 р. Історія села Лісниче (Копистирин) Бершадської громади Гайсинського району Вінницької області. Серія «Моя Вінниччина», випуск № 101. У кожного в житті настає така пора, коли хочеться бодай подумки повернутися до рідного села, пройтися знайомими з дитинства вулицями, зустрітися з дорогими серцю людьми, з якими ріс і мужнів, відвідати на проводи могили рідних… Часто і діти лісничан запитують, хто були їхні діди-прадіди і з якого вони роду-племені, тому, щоб розповісти їм та іншим землякам те, що пощастило зібрати в архівах і давніх історичних книгах, вирішила ініціативна група зібрати по крихті відоме та й розповісти усе у книзі-історії села Лісничого, села справді мальовничого.
Борівка: Що написано пером – не вирубати... Книга сьома. 1856 – 2025 роки. Серія «Моя Вінничина». Випуск 117.
Ця книга – своєрідний літопис села Борівка Чернівецької громади Могилів-Подільського району на Вінниччині, укладений з публікацій про це село в різних джерелах за 200 останніх років. Він свідчить про сповнене перипетій, труднощів, перемог і досяг-нень людей Борівки на всіх етапах української історії.
Розрита могила : Пам’яті жертв Великого Терору 1937–1938 років на Вінниччині
Ця книга, її задум та втілення авторами, виникла з самої логіки серії історичних книг про всі населені пункти нашого краю «Моя Вінниччина». В різні періоди жителям Вінниччини приходилось переживати спільні суворі випробування, які торкалися кожного населеного пункту. Особлива сторінка страждань і трагедій — це масові репресії ні в чому невинних людей в 1930‑ті роки, про які довгий час хоч і говорилося загалом, але було мало конкретизовано. Мається на увазі, зокрема, відсутність списків сотень, якщо не багатьох тисяч сімей, котрі були радянською владою розкуркулені і виселені в Сибір, на далеку Північ росії, на Соловки; імен мирних громадян, безжально винищуваних репресивними органами НКВС в 1937–1941 роки, давно визнаних світовою громадськістю як «Вінницька трагедія». І ось редакторами Видавничого Дому «Моя Вінниччина» спершу було підготовлено до друку і видано книгу відомого українського письменника-краєзнавця Богдана Теленька «Біломорські карби Вінниччини. Соловецький мартиролог Поділля» (том 63 серії «Моя Вінниччина»). В ній вперше обнародувано повний список імен жителів нашої області, сім’ями виселених сталінським режимом на Соловки. Групі наших пошуковців якимось чином, можливо, навіть з ризиком для життя, вдалося вивезти в Україну засекречені в спецхранах росії соловецькі документи. Тепер настала черга розшифровки подій, імен жертв та виконавців згаданої «Вінницької трагедії». Вадим Вітковський та Михайло Каменюк, як журналісти, з початку 1990‑х років займалися дослідженням цієї теми, зробили свого часу про це низку публікацій. У своїй книзі вони узагальнюють зроблене як ними, так і іншими дослідниками «Вінницької трагедії 1930‑их», зокрема, нашими земляками, уродженцем Тиврівщини, кандидатом історичних наук з Києва Борисом Грановським, уродженцем Ямпільщини, письменником Павлом Нанієвим, художньо-біографічну книгу якого «Лозинова труна» про цей період історії також видали коштом вінницького обласного бюджету, та інше. У книзі наведено багато інформації з архівів німецької окупаційної влади у Вінниці в роки Другої світової війни, робиться спроба проаналізувати методику кривавих вбивств та психологію їх виконавців, а головне, на її сторінках розпочато обнародування мартирологу жертв моторошних «кривавих жнив», влаштованих розперезаною єжовщиною на Поділлі. Публікуються списки перших сотень робітників, селян, службовців, страчених в застінках комуністичного гестапо і закопаних тут таки, у Вінниці, в безлічі таємних могил. Формування цього списку, а в ньому має бути близько 10 000 імен, книгою розпочато. Автори звертаються до читачів сприяти їм у цьому. І не лише до читачів з Вінниччини. Вони в книзі пишуть: «Звертаємось також до істориків та краєзнавців Київщини, Одещини, Житомирщини, Хмельниччини, Кіровоградщини, Черкащини: люди з ваших країв перебували в страшних 1930‑х роках у вінницьких в’язницях, це засвідчує хоч і неповний, але наявний список жертв, який ми обнародуємо нині. Безумовно, були й інші поки що не встановлені нами в’язні з сусідніх областей. Чекаємо вашої допомоги і повідомлень. Наш патріотичний і громадянський обов’язок встановити імена інших тисяч невідомих замучених у вінницьких застінках «єжовщиною». І може, справді, як пропонує одна із читачок, настане той день, коли на плитах меморіалу пам’яті жертв «Вінницької трагедії 1937–1941 років» будуть вибиті імена усіх мучеників». Такі книги, як згадані праці Б. Теленька, В. Вітковського, М. Каменюка, вносять в задуману видавничу серію «Моя Вінниччина» важливі узагальнюючі штрихи, а загалом підвищують значення серії, як спільної громадсько-патріотичної роботи над впорядкуванням нашої історичної пам’яті.