Автори краєзнавчої літератури

Дехтяренко Сергій

Житомирщина

Історія Та Факти, Краєзнавча, Наукова-Популярна, Історія та Факти

## Біографія та творчий шлях **Сергій Дехтяренко** — житомирський краєзнавець, дослідник, гід, автор туристичних маршрутів, засновник і директор туристичної агенції «Патріот». Його шлях у краєзнавстві розпочався з бажання по-новому відкрити Житомир і Житомирщину — не лише як територію на карті, а як простір живої історії, легенд, людських доль і маловідомих фактів. З часом це захоплення переросло у системну дослідницьку, екскурсійну та видавничу діяльність. Сергій Дехтяренко багато років займається популяризацією історії Житомира, Житомирщини та України. У своїй роботі він поєднує краєзнавчі дослідження, архівні пошуки, польові виїзди, авторську фотографію та живе спілкування з туристами. Його екскурсії — це не просто маршрут містом чи пам’ятками, а спроба показати минуле через деталі, символи, особисті історії та місця, які часто залишаються поза увагою широкої публіки. Окреме місце у творчому доробку Сергія Дехтяренка займає дослідження житомирських підземель, історії костелу Святої Софії, старого Житомира, природних пам’яток краю, зокрема скельного масиву «Голова Чацького», а також тем, пов’язаних із Чорнобильською зоною відчуження. Сергій Дехтяренко є ініціатором краєзнавчого видання **«Патріот. Краєзнавчі розвідки»**, яке об’єднало авторів, дослідників і небайдужих до історії Житомирщини людей. У збірниках представлені матеріали, присвячені історії міста й області, старовинним фотографіям, забутим локаціям, підземеллям, легендам, архітектурним пам’яткам та локальним історіям, що формують культурну пам’ять краю. У 2026 році вийшла друком його перша авторська книга — **«Екскурсія в минуле. Зона відчуження»**. Це видання стало підсумком багаторічного досвіду поїздок до Чорнобильської зони відчуження у 2010–2021 роках. На 400 сторінках книги зібрано спогади, історичні факти, маршрути, авторські роздуми та понад 400 фотографій, зроблених під час одинадцяти років подорожей до Зони. Книга проводить читача від КПП «Дитятки» і покинутих сіл до Прип’яті та Чорнобильської АЕС, поєднуючи атмосферу зупиненого часу з документальним поглядом на історію, пам’ять і сучасність. Творчий шлях Сергія Дехтяренка — це шлях людини, яка прагне зберегти локальну історію, зробити її зрозумілою, цікавою та доступною для широкого кола читачів і мандрівників. Його діяльність поєднує дослідника, гіда, автора, фотографа й популяризатора історії, для якого краєзнавство — це не лише вивчення минулого, а й спосіб формування поваги до місць, людей і пам’яті.

Дорош Микола

Вінниччина

Художня Література, Історія Та Факти

Народився 1 січня 1951 р. в с. Воронівці тепер Уланівської сільської громади Хмільницького району на Вінниччині. Випускник Вінницького державного педагогічного інституту (1976). Працював учителем історії, директором школи в рідному селі. Дописувач газети «Життєві обрії». Член Всеукраїнського наукового товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, обласного літературно-мистецького об'єднання імені Василя Стуса. Поет, публіцист, краєзнавець. З 2001 року вийшло близько 40 його різножанрових книг, у тому числі: віршованих «Перевесло» (2001), «Свічадо рідної землі» (2007), «Обруски рідної землі» (2014), «В полоні сонця і води» (2015), «Край волошковий» (2020), поема «Кам'яна Буша» (2020); нарисів «Роде наш красний» (2008), публіцистичних творів про Голодомор 1932—1933 рр. «Зламані колоски» (2003), «А пам'ять жива» (2005), «Чорні покоси» (2007), «Запланований мор» (2008), «Червоний терор» (2008), «Барвінковий шепіт» (2018). Автор кількох книг про битву на Сниводі 1362 року, історію Хмільницького краю, публікацій у періодиці, колективних альманахах та збірниках. Упорядник вибраного поета-земляка Валер'яна Тарноградського (2015). Член НСЖУ. 21 грудня 2023 р. рішенням секретаріату Національної спілки письменників України поповнив її лави. Відмінник освіти України, заслужений учитель України, Почесний громадянин Хмільницького району, кавалер відзнаки «За заслуги перед Вінниччиною» (2023)[2], лауреат премій ім. В. Вовкодава (2020), ім. М. Стельмаха (2023)[3], ім. Л. Гавриша (2024)